Хід української війни трохи змінився, оскільки російський наступ вичерпав себе, а український опір почав набирати силу. Озираючись назад, можна сказати, що битва за Сєвєродонецьк та Лисичанськ наприкінці червня – на початку липня 2022 року, можливо, стала кульмінацією російського вторгнення. Окупантам довелося зосередити свої найкращі бойові сили та більшу частину своїх великокаліберних знарядь, щоб захопити останній шматочок Луганської області, та перенаправити ці виснажені сили на нову атаку на Донеччині. Битва за Донбас для російських військ зайшла в глухий кут, і тепер новим фокусом став Херсон.
Більшість Херсонської області, як і сам обласний центр, були захоплені колоною російських батальйонних тактичних груп, що наступали з Криму, в перший тиждень війни, але спроби продовжити наступ на Миколаїв залишилися безрезультатними. Угруповання російських військ на захід від Дніпра вразливе, оскільки довгі шляхи постачання з Криму тепер мають використовувати понтонні переправи після того, як ЗСУ за допомогою «HIMARS» знищили два мости.
Було б стратегічно розумно вивести ці незахищені війська і подати це як “жест доброї волі”, як це було у випадку з островом Зміїний, але політичні амбіції кремля щодо збереження плацдарму для захоплення Одеси дозволять українським захисникам знищити та взяти в полон не одну тисячу росіян. Це дає Україні можливість здобути важливу перемогу, яка дозволить нарешті донести до більшої частини громадян рф те, що спеціальна військова операція вже давно не йде за планом.
У цій ситуації не дивно, що кремль почав із новою силою погрожувати ЄС відключенням газу, перейшовши до практичного виконання своїх обіцянок. Але, як виявилось, Захід готовий припинити використовувати російський газ. Такий крок, безсумнівно, спричинить економічні втрати і викличе дискомфорт у громадян ЄС найближчої зими. Тим не менш, енергетична атака, безсумнівно, матиме серйозніші наслідки для самої росії, оскільки газовій промисловості агресора доведеться скоротити видобуток вуглеводнів, а багато елементів нафтогазової інфраструктури будуть пошкоджені без можливості відновлення.
Уряд росії продовжує шукати союзників в Африці та Латинській Америці, але крім отруєних списів та квітів для карнавалів лавров із цих поїздок нічого не привіз.
Російські заяви про протистояння в Україні “однополярному світу, створеному Вашингтоном” було скомпрометовано двояким характером широко розрекламованого стратегічного партнерства з Китаєм. З одного боку, путін побоюється своєї зростаючої залежності від ненадійної підтримки з боку Пекіна. З іншого боку, кремль сподівається на ескалацію конфлікту між Китаєм та США через Тайвань, розраховуючи у разі виникнення такої ситуації знайти свого непростого сусіда, більш зацікавленого у модернізації аспектів безпеки російсько-китайського партнерства. Однак Китай вважає за краще врегулювати цей конфлікт своїм способом і не схвалює кожен крок росії, спрямований на розширення зв’язків з Індією чи В’єтнамом.
Пекін уважно стежить за перебігом бойових дій в Україні, але особливу увагу він приділяє стану російської економіки, офіційні дані про який знайти стає важче. Військово-промисловий комплекс є головним драйвером зростання, але навіть офіційна звітність, яка продовжує обіцяти дива “імпортозаміщення”, визнає прискорення макроекономічного спаду. Кожна заміна західних технологічних компонентів, що мають вирішальне значення у виробництві сучасних систем озброєнь, російськими аналогами означає крок назад у якості та надійності. Таким чином промислова деградація стала результатом виконання політичних наказів про збереження виробництва та стримування безробіття.
У путіна може бути лише поверхове уявлення про реальну ситуацію в економіці та фактичний стан збройних сил, але він, безумовно, непохитно переконаний “у ключовій ролі росії у світових справах та своїй власній ролі у творінні історії”. Він не може дозволити собі жодних сумнівів у своїх пророкуваннях швидкого занепаду “загниваючого Заходу” і не вірить у зміцнення єдності Заходу перед російською агресією. Але стійкість та боротьба України проти безглуздого вторгнення путіна руйнує всі його уявлення про власну “велич”. Передбачалося, що “військова міць росії не має собі рівних”, але битва після відступу від Києва, програна битва за Донбас, а незабаром і деокупація Херсона показують реальний стан справ – моральне старіння, некомпетентність, корупцію та гостру нестачу кадрів у російській армії.
Недавній військово-морський парад у Санкт-Петербурзі, можливо, приніс радість головнокомандувачу, але його амбіції розбиваються об кожне зіткнення з реальністю. Утворення під назвою росія повільно, але впевнено розбивається об опір української армії. І Китай, як би цього не жадав путін, не допоможе росії.
Джерело – Матриця Свободи.